Неділя, 26 березня 2017, 01:29:39

DSC 2152В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Піст – весна для душі, найсприятливіший час для спасіння, час перетворень, переосмислення прожитого життя і вчинених гріхів. Тому в ці благословенні і святі дні Великого посту ми насамперед повинні піднести подяку Богові за Його милосердя і бажання для кожного спасіння, за сприятливий час, коли ми маємо можливість возносити молитви і щире покаяння у вчинених гріхах. Кожного дня ми маємо можливість вслухатися в прекрасні та повчальні піснеспіви, що надихають нас на покаяння. Недаремно Церква одягає жалобні ризи, пропонує особливі піснеспіви, які спонукають і ведуть до покаяння, намагаються розбудити нашу приспану совість та викликати благе бажання до змін і виправлення. Весна пробуджує все живе на землі, одягаючи його в нові прекрасні шати, так і ці святі дні примушують і нас скинути заплямоване веретище гріхів і за допомогою посту, молитви і покаяння одягти й нашу душу в чистий одяг, угодний Богові. Для цього Церква і пропонує нам в перші чотири дні Великого посту на першому тижні частинами канон преподобного Андрія Критського як приклад істинного покаяння.

«З чого почну оплакувати окаянного мого життя діяння?..» – такими словами преподобний Андрій задає тон постовому настрою. Власний досвід покаяння він розпочинає із душевного крику: «Який же покладу початок, Христе, нинішньому риданню?». Святий Андрій пропонує нам покаяння на власному прикладі. Знаючи глибину і важкість своїх гріхів, людина часто не знаходить сили до покаяння, впадає у відчай, вважаючи, що Господь її не простить. Але потрібно пам’ятати слова святителя Іоана Золотоустого, який навчає: «Якщо хтось матиме не повне розкаяння, то і цього Бог не відкидає, а й за це призначає велику нагороду». А священномученик Кипріан Карфагенський, наче доповнюючи, вказує, що для живих, будь-яке покаяння не є запізнілим.

Вслухаючись у слова покаянного канону, ми повинні бачити себе, повинні звертати слова канону до власної душі. Уважно слухаючи, відчуємо, як поступово один за одним розкриваються наші гріхи, яка глибина і трагедія існує в наших стосунках з Богом, та прийдемо до усвідомлення, що історія першого гріхопадіння – це особиста історія кожного з нас: «Я скоїв злочин первозданного Адама; я знаю, що я відвертаюся від Бога і Його Царства, через мої гріхи. Я втратив божественні дари. Я осквернив одяг плоті моєї, осквернив те, що було дане мені за образом і за подобою. Я затьмарив душевну красу насолодами пристрастей. Нині я роздер перший мій одяг, який мені на початку виткав Зиждитель, і тому я нагий». «У ризи шкіряні вдягнув мене гріх і скинув з мене перший боготканий одяг. Одягнувся я у ризу сорому…», – таким чином описує преподобний Андрій стан душі кожного із нас.

Гріх Адама полягав у непослухові волі Божій, а ми як його нащадки примножуємо гріховне насліддя особистими гріхами. Своїм недостойним прикладом негативно впливаємо на своїх ближніх, що оточують нас, адже приклад має заразливу силу. Потьмарена людська природа тяжіє не до духовного і небесного, а до земного і тлінного. Адам побачив свою провину і наготу, а ми дуже часто закриваємо очі та не бачимо власних гріхів; не докладаючи жодних зусиль для їх виправлення, ми віддаляємося від Христа і робимо вигляд, що це звична річ. Горе ж душі, яка віддалася плотському пристрасному помислу! Відходячи від Бога, постійно чинячи гріх, ми задовольняємо власні пристрасті, плекаємо їх. Душа мучиться, коли пристрасть не задоволена, а задовольняючи її, ми отримуємо не радість і веселощі, а ще більші страждання, гіркоту від мук совісті та душевної порожнечі.

Задумаймося, чи не тому найжахливіші злочини стали нормою повсякденного життя? Господь закликає повсякчас до покаяння, закликає голосом совісті, поки пристрасті не заглушили її, повчаннями Священного Писання і цим же покаянним каноном: «Встань, душе, і побори, як Ісус Амалика, плотські пристрасті… плотські помисли». Ми повинні остерігатися всіх спокусливих міркувань і не захоплюватися їх благовидністю. Ми повинні викривати їх у собі та намагатися не чинити знову.

Бачачи духовне падіння і мерзенність гріхів, преподобний Андрій звертається до своєї, а одночасно і нашої душі словами: «Душе моя, душе моя, встань, чому ти спиш? Кінець наближається… підведись же, щоб помилував тебе Христос Бог…». Цими словами звернімося і ми до своєї приспаної душі і докладімо зусиль, щоб розбудити її від тяжкого гріховного сну. Душе моя! Встань і подивись, як чекають на твоє пробудження Викупитель і Творець Господь Ісус Христос, небесна Матір, Преблагословенна Богородиця, і весь духовний світ. Кінець наближається, душе моя, чому ти байдуже ставишся до свого життя, чому розсіяно проводиш свої дні? Хіба не знаєш, що скоро і несподівано покличуть тебе на випробування, а цим випробуванням буде Страшний суд, і судитиме тебе Господь? Минають дні, і ми наближаємося до вічності, минають роки, і ми крок за кроком наближаємося до межі, яку обов’язково змушені перейти. Адже у взаєминах із Богом ми не можемо бути нейтральними, не можемо стояти на місці. Тому кожен день або наближає нас до Бога, або віддаляє від Нього і, відповідно, веде або до спасіння, або до загибелі.

А що ми робимо для того, щоб наслідувати спасіння? Більшою мірою виправдовуємо себе в падінні неміччю і слабкістю природи, чинимо так, як всі, і не докладаємо жодних зусиль, щоб виправитися, щоб стати кращими. «Надія на покаяння тільки тоді не принесе користі, коли ми опинимося в пеклі. Там ці ліки будуть безсилі. А поки ми живемо, то вдаймося до покаяння і в час нашої старості, чи навіть при смерті, під час останнього подиху, Господь не відкине наше покаяння», – навчає святий Іоан Золотоуст.

Дорогі браття і сестри! Церква пропонує ці святі дні посту як найсприятливіший час для покаяння, час духовного відродження і оновлення, адже «як неможливо, щоб вогонь горів у воді, так неможливе і покаяння без посту», – промовляє божественний Золотоуст. Будемо благати Господа, щоб подав нам силу і терпіння для достойного проведення посту і боротьби з гріхами. Розпочавши піст тілесний, покладемо початок посту духовному, в основі якого буде щире покаяння, бо «немає гріха, який би не простився, окрім гріха нерозкаяного», – говорить преподобний Ісаак Сирін. Це повинно спонукати нас ревно подвизатися у боротьбі з гріхом через покаяння і викорінення всього злого, що переповнює наше єство, терпіти страждання і скорботи, щоб почути божественні слова: «Воістину будеш зі Мною, коли Я прийду в славі Моїй». Амінь.

 

ЕПІФАНІЙ
митрополит Переяслав-Хмельницький
і Білоцерківський
Дизайн :
Статистика

Copyright © 2010 - 2013 Всі права захищено!

Київські єпархіальні відомості

online-часопис Переяслав-Хмельницької єпархії УПЦ Київського Патріархату