Понеділок, 26 червня 2017, 11:54:03
DSC 4307І будуть останні першими, а перші останніми;
бо багато покликаних, та мало обраних
(Мф. 20: 16)
 
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
 

Церква Христова у перші віки свого існування утверджувалась кров’ю мучеників. Святі угодники Божі, не шкодуючи життя, ішли на смерть, щоб засвідчити свою віру в істинного Бога. Гонителі не розуміли, звідки у християн стільки сили і мужності, від кого вони черпають свою віру. Страждання багатьох мучеників приводило у захоплення мучителів, і часто вони, дивлячись на їхні муки і проявлене терпіння, самі називали себе християнами і приймали мученицьку смерть. Так сталось і у випадку зі святими мучениками севастійськими, пам’ять яких сьогодні світло вшановує свята Церква.

Шлях їхнього страждального, але славного життя припадає на той час, коли Церква Христова щойно звільнялася з-під тягаря жорстокого переслідування з боку світської влади, тобто вірні могли сповідувати християнство відкрито, не приховуючи свої релігійні переконання. Але незважаючи на те, що християнство стало дозволеною релігією, деякі правителі продовжували жорстокі гоніння. Таким був і Лікіній – співправитель імператора Константина Великого. Він був язичником, а тому хотів будь-яким чином нашкодити своєму співправителю-християнину Константину і захопити його землі. Лікіній добровільно підписав Міланський едикт разом із Константином, однак його згода була фальшивою, як і все його правління. Формально погодившись припинити гоніння на християн і повернути конфісковане майно, Лікіній насправді доклав багато зусиль, щоб знищити християнство на всіх територіях, де поширювалася його влада. Саме на цей неспокійний час припадає життєвий подвиг і мученицька кончина мучеників, які постраждали в Севастії.

У час посилення гонінь на християнство воєначальник Лікінія Агриколай за наказом імператора почав вимагати від своїх підлеглих обов’язкового сповідування язичництва. Дізнавшись, що в його підпорядкуванні є цілий загін християн із Каппадокії, став примушувати їх принести жертви язичницьким богам, однак вони непохитно відмовилися. Розлютившись, воєначальник кинув їх усіх до в’язниці. Але в’язниця не змусила воїнів Христових змінити свого рішення. В ув’язненні вони ревно молилися, співаючи дев’яностий псалом: «Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога небесного оселиться...». І ось одного разу, молячись вночі, усі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, спасенний буде». Так Бог дав їм зрозуміти, що воїни покликані показати мужність не тільки в боротьбі з ворогами, але й у протистоянні добра і зла. Укріплені таким надзвичайним знаменням, воїни, попри всі підступи Агриколая, залишилися твердими у вірі.

Вранці воєначальник викликав їх на допит. Він почав згадувати військові здобутки мужніх каппадокійців і просив, щоб вони підтвердили свою вірність, принісши жертву, але, отримавши відмову, він розлютився і наказав закувати воїнів у кайдани. Однак старший серед каппадокійців воїн Кіріон зауважив, що імператор не давав права заковувати в кайдани його воїнів. Тоді їх знову кинули назад до в’язниці.

Через сім днів у Севастію прибув знатний сановник Лісій, який сам вирішив влаштувати суд над сповідниками Господніми. Погроза позбавити їх воїнського звання жодним чином не вплинула на них. «Забери не лише наше звання, але й життя наше, бо для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога», – відповіли воїни. Лісіній наказав побити непокірних камінням, і сам взяв у цьому участь, але сила Божа захищала тіла святих від побоїв, більше того – камені пролітали повз них. Розлючені мучителі знову наказали відвести воїнів до в’язниці. В ув’язненні під час молитви воїни вдруге почули голос Господа: «Той, хто вірить у Мене, хоч і помре, житиме. Дерзайте і не лякайтесь, бо приймете нетлінні вінці».

Коли наступного дня воїни знову відмовилися принести жертву поганським ідолам, їх засудили на жахливу муку. Тоді була дуже люта зима. Воїнів роздягли і примусили увійти в холодну воду озера, що було поблизу міста. Біля них приставили сторожу, а на березі розтопили лазню, щоб у такий спосіб зламати волю християн. Пізно вночі один юнак, не витерпівши лютого холоду, кинувся до лазні, щоб зігрітися; та тільки став на її поріг, як тут же впав мертвим. А один із вартових, які стерегли мучеників, на ім’я Аглаїй бачив дивне видіня: йому здалося, що над головами каппадокійців засяяли 39 вінців. Зрозумівши, що воїн, який покинув місце подвигу, позбавився своєї небесної нарогоди, Аглаїй зняв із себе одяг і увійшов у крижану воду озера замість відступника. Колишній вартовий і слуга безбожного правителя відкрито сповідував себе рабом Істинного Бога. Молячись, він просив, щоб Бог дав і йому таку ж міцну віру, яку мали вірні Господу воїни. Побачивши наступного ранку, що воїни всі живі, а до них приєднався Аглаїй, мучитель наказав вивести їх з озера, перебити усім гомілки і спалити. Один із наймолодших воїнів на ім’я Мелітон ще дихав, коли це відбувалося, і ось його мати сама на плечах віднесла свого сина на колісницю, якою везли мучеників до місця спалення. Святитель Василій Великий, звеличуючи цей подвиг материнської любові, говорить: «Мужня мати показала, що годувала сина свого більше догматами благочестя, аніж молоком».

Тіла святих страждальців спалили, а рештки наказали вкинути у воду, та через три дні після того, як все це сталося, святі мученики явилися єпископу Петру Севастійському і повеліли поховати їхні чесні останки. Єпископ із кількома кліриками таємно вночі зібрав святі рештки і поховав їх з належною честю. Так закінчився мученицький подвиг святих угодників Божих.

Святитель Василій Великий, прославляючи цей славний подвиг непохитної віри, говорить: «Вас не земля вкрила, а прийняло небо; вам відкрилися ворота раю... У віці, найбільш сповненому життя, ви за ніщо вважали життя тимчасове, щоб прославити в членах своїх Бога … Усі вони, звівши один переможний монумент заради благочестя, прикрасилися одним вінцем правди у Христі Ісусі, Господі нашому».

Малодушний відступник, який не витримав спокуси, був позбавлений нетлінного вінця слави, натомість вартовий-язичник навернувся й удостоївся вічної слави. В цьому і полягає найвища благість і любов Бога, Який не хоче смерті грішника, а хоче, щоб усі стали на шлях покаяння і спаслися. Яскравим прикладом цього є якраз і навернення цього вартового, який був язичником, однак, повіривши святим мученикам, що їхній Бог є Істинним Богом, Якому належить милувати і спасати кожного, разом з ними прийняв мученицьку кончину й удостоївся вічних благ. Натомість мученик, який не витримав страждань, вийшов з води, тим самим зрікшись Христа, і позбавив себе спасіння. Йому забракло віри і терпіння, забракло тому, що він надіявся не на Господа, а на себе, і через це не мав сили перенести муки.

Дорогі браття і сестри! Святі мученики севастійські є величною окрасою Великого посту. Їхній подвиг надихає кожного із нас докладати ще більше зусиль на шляху покаяння. Вони утверджують нашу віру в те, що Господь, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини (1 Тим. 2: 4), ніколи не залишить нас напризволяще. Навпаки, Він всіх людей кличе до спасіння і для кожної людини, яка живе на землі, воно є можливим завдяки хресним стражданням, смерті і воскресінню нашого Спасителя. Однак не всі люди прагнуть цього, не всі цінують викупетельу жертву Христову і не живуть заради спасіння. Тому досягти цього зможуть тільки ті, хто житиме заради спасіння, ті, хто цінуватиме своє високе звання християнина, і не тільки будуть християнами за назвою, а своїм життя і подвигами доведуть, що вони справді є послідовниками Христовими. Господь не вимагає від нас доказів своєї вірності шляхом страждань чи навіть мученицької смерті. Є багато інших способів і засобів для того, щоб підтвердити те, що ми справжні християни. Виконуймо заповіді Христові, любімо своїх ворогів, не відповідаймо злом на зло, зберігаймо і виконуймо закони святої Церкви, і за це отримаємо високу нагороду у Царстві Небесному.

Амінь!

 

ЕПІФАНІЙ
митрополит Переяслав-Хмельницький
і Білоцерківський
Дизайн :
Статистика

Copyright © 2010 - 2013 Всі права захищено!

Київські єпархіальні відомості

online-часопис Переяслав-Хмельницької єпархії УПЦ Київського Патріархату