Вівторок, 19 вересня 2017, 16:26:50
DSC 4672Пом’яни мене, Господи, коли
прийдеш у Царство Твоє
(Лк. 23:42)

 

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа
Дорогі браття і сестри!
 

Євангельське читання Святої Чотиридесятниці, а особливо служб, зв’язаних із згадуванням хресних страждань нашого Господа і Спасителя, наповняють наші душі і серця трепетом. Всі ці читання говорять нам про страждання і муки Невинного ‒ за грішних, Чистого ‒ за нечистих, Сина Божого ‒ за впалих людей. В цих стражданнях, в цій боротьбі зі злом проявилася духовна велич, сила і міць морального характеру, що властиві тільки Боголюдській природі Спасителя світу. Ми вже вкотре чуємо сьогодні про страшні муки, які довелося перенести Господу заради спасіння світу, але ми і побачили, що Христос Спаситель явив нам образ найвеличнішого Праведника.

Христа прицвяхували до хреста, до страшного і ганебного знаряддя страти, а щоб ще збільшити приниження, поряд поставили ще два хрести, на яких розіп’яли розбійників. Ніхто ж не звертав увагу на розбійників, вся увага була зосереджена на невинно розіп’ятому Спасителеві. Його лихословлять, на Нього плюють, глузують з Нього. Але що ми бачимо? Господь позбавлений жодної можливості проповідувати, навчати, творити діла милосердя… Він прицвяхований до хреста і фізично знемагає від страшних і важких ран. Він молиться до Отця Небесного, промовляючи: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Ці слова викликані незрозумілим і недосяжним для нашого розуму чоловіколюбством Божим. Під час Свого земного життя, під час проповідей Він зробив стільки добра, стільки чудес, бажаючи навернути людей до Бога, від Якого вони відступили, що тут, на хресті, Він не думає про Себе, а скорбить за людей, які залишились душевно сліпими. Він просить за них Отця Свого Небесного, просить простити їм всі ті злодіяння, які вони чинять. Ось, дорогі браття і сестри, безодня безкінечної любові і милосердя Божого до грішного людства.

Здавалось би все; ще трохи часу, і життя Спасителя закінчиться; всі розійдуться по своїх домівках, а в скорому часі і забудуть Того, Хто називав Себе Сином Божим. Але ні! Любов Божа тут, на хресті, робить чудо, молитва Господа за розпинателів доходить до грішного і черствого серця розбійника, серця яке не має любові в собі, бо тягнеться до зла. Та промінь Божественної любові пробився крізь терня гріхів і вразив його серце. В серці, в душі, в думках розбійника сталася раптова зміна. Він, терплячи муки і бачачи страждання інших розіп’ятих, враз чує, що Христос молиться за тих, хто причинив Йому стільки зла. Розбійник зрозумів: так чинити не може проста людина, молитися за своїх ворогів може тільки Бог. Хвиля Божественної любові, виливаючись до помираючого роду людського, торкнулася і його серця і душі. І ось серед злобних криків народу, який хулив Христа, із цього, раптово просвіченого серця виливаються дивні слова віри, слова першої молитви: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23:42). Він своїм Господом і Царем називає Того, Хто в даний момент розділяє участь злодіїв і розбійників, розіп’ятих на хресті, але він зрозумів, що так вмирати і молитися за Своїх ворогів і розпинателів може тільки один Цар неба і землі.

Звичайно, дивує нас і відповідь Спасителя: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43). Можливо хтось здивується: як може грішник, який лише раз звернувся до Господа з проханням пом’янути його в Царстві Божому, бути прийнятим у це Царство.

Справді, дивно! Але вдумаймося, які ж дивні ці слова! Розбійник смиренно просив у Безсмертного не простити всі гріхи його, а тільки пом’янути, згадати, про нього грішного і нещасного тоді, коли вознесеться Він у Своє Небесне Царство. Розбійник сповідував на хресті Божественність і безгрішність Господа Ісуса.

Можливо, розбійник і раніше чув про Христа, але тоді його серце ще не було готове до змін, не було готове прийняти нове вчення Спасителя, бо тяготіло до земного, до гріха. Тепер же, чуючи молитву Господа за тих, хто розіп’яв і лихословив Його, він зрозумів, що Ісус не тільки навчав людей, але й чинить за словами проповідуваного вчення. За свою любов до істини, за щиру любов і віру в Сина Божого, за недосяжну глибину покаяння, при якій він навіть не насмілився прохати прощення своїх гріхів, за мужнє самоосудження той, хто колись обрав своїм ремеслом вбивство і пограбування беззахисних, в цю мить став причасником райського блаженства.

Дорогі браття і сестри! Для нас, обтяжених гріхом, дуже важливим і втішним є те, що навіть найстрашніший грішник і розбійник може раптово отримати прощення своїх гріхів і доступ в Царство Небесне завдяки невимовного милосердю Божому. Господь говорив: «Я прийшов призвати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:13). Тому для Спасителя найціннішим є сила і глибина нашого покаяння. Без покаяння неможливе спасіння. Але необхідно пам’ятати, що покаяння це не миттєвість, а процес, який триває все життя. Божественне світло проливається до нас безперестанно зі сторінок Священного Писання, і, будучи просвічені цим світлом, покладімо початок нашому покаянню, не залишаймо на завтра, щоб не почути нам слова Спасителя, сказані нерозумному багачу: «Нерозумний, завтра душу твою у тебе заберуть». Амінь!

 

ЕПІФАНІЙ,
митрополит Переяслав-Хмельницький
і Білоцерківський
Дизайн :
Статистика

Copyright © 2010 - 2013 Всі права захищено!

Київські єпархіальні відомості

online-часопис Переяслав-Хмельницької єпархії УПЦ Київського Патріархату