Вівторок, 24 жовтня 2017, 03:16:56

1. Походження села, географічна назва, місце, розташування.

Село Світанок знаходимо на мапі України за сто кілометрів на Південний Схід від Києва,в межах древньої праслав’янської землі, що в після –трипільську добу належала полянам. В семи кілометрах від Світанку було колись старезне село Комарівка, яке разом з десятками таких самих  праукраїнських сіл радянські вандали затопили водами Канівського водосховища при спорудженні однойменної гідроелектростанції. Так ось, у цій Комарівці проводились перед затопленням археологічні розкопки, які й виявили, що безперервний культурний шар тут складає щонайменше сім тисяч років.

Ця  земля полита потом і кров’ю наших пращурів-трипільців, які створили свою велику цивілізацію за тисячу років до Шумеру,Єгипту ,Індії,Давньої Греції… Саме вони першими посадили зерня у орану землю, випекли хліб, приручили коня, винайшли колесо, запліднили своєю культурою древній Шумер. Ця земля густо усіяна древніми курганами –могилами інших наших предків скіфів( скитів,сківів,сколотів), яких не могли звоювати ні римляни,ні Македонський,які пройшли до Ірану та Індії  й упродовж віків вершили там історію.

Ця земля стала й найдревнішим осердям Києво-Руської держави-Переяславським князівством.

Датою заснування села Світанок вважається 1932 рік. Насправді ж, на цих безлісних і майже безводних  двох тисяч гектарів чорнозему задовго до цього страшного року – року початку Голодомору, жили в своїх хутірцях і  працювали на своїх ланах українці-землероби. Найзаможнішим з-поміж них був Пампушка, якого розкуркулили при колективізації і разом з дружиною та п’ятьма дітьми вивезли на Соловки. Жоден з них не повернувся. Прізвища інших хуторян не збереглися, за винятком Кошель,проте ще на початку 60-х років ХХ століття здичавілі сади їхніх осель називали за їхніми іменами: Гришин сад, Васильків сад,і, звісно ж був

Ще й Кошелів сад. А ближче до рожка озерещанського лісу, до тих таки 1960-х років , жила велика родина на прізвище Мичка.

Успішно провівши колективізацію, районне начальство залишило майже всі перелічені господарства без господарів , а землю- без землеробів . ( Так було по всій Україні . Як наслідок-штучний голодомор.) Тоді й вирішили із навколишніх сіл, що одвіку тулилися поближче до річок ,боліт,чи ставків якось заманили на ці землі селян. Отож, у Хоцьках, Озерищі,Софіївці, Віненцях, Лецьках , Пологах- Вергунах, Полгах- Чобітьках та Пологах-Яненках влада оголосила ,що в господі Пампушки поставили великий казан з баландою й тим ,хто захоче там жити  й  працювати, її видаватимуть безкоштовно. Охочих набралося шість незаміжніх дівчат  від 17 років і дванадцять таких само неодружених хлопців. Над ними поставили бригадира й назвали це утворення « 15-річчя Жовтня». ( В радгоспі ніхто не помер з голоду ,в той час, як у Пологах-Яненках із чотирьох тисяч людей вимерло понад дві тисячі , а у Віненцях- кожен третій.)

Під цією назвою поселення проіснувало аж до 1965 року,коли після  проведення  конкурсу на кращу назву, й стало Світанком. Стосовно автора самої назви існують дві версії. Перша- офіційна назву придумав один із першопоселенців ( тих 12 хлопців )- Максим Буряк. Друга –напівдетективна : назву придумав молодий, на той час, романтичний водій місцевого радгоспу, поет-аматор Олексій Кононенко,а покійні тепер Максим Буряк та керуючий радгоспу Іван Дереча привласнили цю назву ,оскільки за неї належала премія в двадцять п’ять карбованців ,яку вони чесно й поділили між собою.

2. Історія парафіяльного храму, шановані святині, ікони.

Ідея будівництва церкви в селі Світанок належить Володимиру Федоровичу Шовкошитному-уроженцю села , письменнику, відомому громадському і політичному діячеві, Президетну Міжнародної організації « Союз Чорнобиль». 1993 року за його ініціативи було освячено перший камінь майбутньої церкви. І ось наріжний камінь у фундамент церкви займає своє місце, до нього приставляється  Ікона Миколи-Чудотворця і отець Василій ( в миру Василь Гречка) проводить обряд освячення каменю і майданчика під церкву, яка буде Миколаївською, україномовною і підпорядковуватиметься Київському патріархату.

Тут же, на сході, було обрано церковну громаду, яку доручено очолювати жителю села Володимиру Макару.

Як останній акорд цього пам’ятного дня- до наріжного каменю примуровується гранітна плита з написом «Тут буде збудована православна церква».

Проект церкви на його прохання безкоштовно розробила колега по 1 скликанню Верховної Влади України професор Лариса Скорик.

Перші пожертви на будівництво , окрім самого Володимира Федоровича дала громадянка США,українка за походженням ,Уляна Кушнір- 2 тисячі доларів.

Церква будувалася упродовж  шести  років коштами Міжнародної організації «Союз Чорнобиль», друзів Володимира Шовкошитного та його власним коштом. Сам Володимир Федорович був і виконробом, і підсобником , і постачальником упродовж усього періоду будівництва . Основні будівельні роботи виконала бригада місцевих будівельників у складі: блаженної пам’яті  Володимир Зражевський, Володимир Паюров, Станіслав  Венгловський, Володимир Мусієнко , а також  Переяславські бляхарі  батько і син Микола Олександрович та Олександр Миколайович Литвишки. Активно допомагали в будівництві церкви також рідні  Володимира Шовкошитного- сини Георгій і Радіон, двоюрідний брат Анатолій Шовкошитний ,троюрідний брат дружини Микола Лисенко та співробітники виконкому Міжнародної організації «Союз Чорнобиль». Гроші з жителів села не збирались , натомість на період завершальних робіт по благоустрою території біля церкви селяни запрошувались на толоки. Посильну, але активну допомогу в цій роботі надавала місцева школа. Отже, потроху будівництво церкви стало загально сільською справою .

Окрема подяка вже покійному тодішньому директору місцевого радгоспу Леоніду Сидоровичу Бояру та його заступнику на посаді Михайлу Білоуську ,а також голові сільської ради Сергію Кузьковому  за сприяння справі будівництва. Для проживання священика Володимир Федорович власним коштом  придбав у селі хату з садом і городом.

Церкву присвятили пам’яті жертв Голодомору і Чорнобиля. В ній побували делегації чорнобильців з усіх країн колишнього СРСР, а також з Америки,Японії, Франції , Німеччини. Щороку тут вшановують пам’ять жертв Голодомору та жертв Чорнобильської катастрофи.

Освячення храму відбулося на Успіня  Божого 1999 року. Його проводив Святіший Патріарх Київський і всієї Русі –України Філарет. Були присутні шановні гості від Івано-Франківської обласної Ради , від Черкас і Полтави, Харкова і Києва , Численні засоби масової інформації.

2007року Володимир Шовкошитний за допомогою своїх рідних власноруч зробив ремонт церкви . Цього разу , окрім нього , кошти на ремонт дав уродженець села Ігор Григорович Гайванюк та завод « Оболонь». Також  допомагала місцева молодь , зорганізована отцем Миколаєм.

 3. Недільна школа і ї функціонування.

Як такої недільної школи в селі не існує ,але за згодою батьків та вчителів , дозволено священику проводити два рази на тиждень уроки християнської етики в школі села Світанок.

З 2007 року  стало традицією на день Святого Миколая, отець Микола, всім дітям села дарує солодкі подарунки. Взагалі за останній період в церкві збільшився приход парафіян , діти з задоволенням приходять на службу . На великі свята до нашої церкви приїздять люди з ближніх та далеких сіл.

4. Священно-церковнослужителі, церковний притч паламар, регент, просфорник, староста.

Священно-церковно служителі – отець Тимофій, Любомир, Михайло,  та Миколай, зробили свій внесок у духовне збагачення мирян, а сама церква стала осердям  духовного життя села Світанок.

Староста церковного комітету є Макар Володимир Богданович. Першим регентом при церкві була Гулійчук  Євдокія Максимівна, на даний час регентом являється  Кір’ян Світлана  Андріївна , яка є керівником хору, до якого входять : Степашко Лідія , Паламар Анастасія , Шиш Ольга , Ващенко Марія , Задорожна Євдокія  та Макар Олена. Паламарем церкви прислуговує учень школи Козік Віталій . Казначеями при церкві є- Сорокіна Марія, Ходько Лідія , Шуліка Віктор. Десь до двох років відкриття  в церкві не було розписаного іконостасу, жінки своїми силами як могли так і прикрашали храм : Ковальчук Марія , Цебегей Ліза, Штейнер Клавдія, Мазур Марія, Шовкошитня Лідія- і рушники приносили, і щоразу квіти ставили . Іконами  Храм прикрашав житель села –Дерев’янченко Олексій Леонідович майстер самоучка. На початку існування церкви майже до кожного Великого свята ним  до церкви дарувались ікони, які освячувались і ставали окрасою храму . Шанованою іконою є ікона Святого Миколая привезена з Грецького Афону самим Володимиром Федоровичом  Шовкошитним .З лівої сторони при вході до церкви висить велика вишита ікона Матері Божої, а з правої сторони такого ж виду вишита ікона Миколая- Чудотворця. Їх на згадку подарувала храмові колишня вчителька початкових класів,яка нині проживає в селі Мазінки – Стрілковська Галина Сергіївна .

Біля церкви  встановлено хрест, на якому  надпис 1933 рік (1932-1933р.р.час заснування нашого села), а з іншої  сторони - 1986 рік. Навколо церкви обкладено камені, які символізують села в 30 кілометровій зоні ЧАЄС. На кожному камені горять свічки, запалені дітьми та жителями села. До визначення цих дат в церкві  проходять поминальні служби Божі.

 

Автор літопису: священик Липко Миколай.

Дизайн :
Статистика

Copyright © 2010 - 2013 Всі права захищено!

Київські єпархіальні відомості

online-часопис Переяслав-Хмельницької єпархії УПЦ Київського Патріархату